Відомі євреї  Олександрії

У лютому 2017 року в Олександрійському міському музейному центрі була оформлена нова  експозиція «Відомі євреї  Олександрії». Експозиція  присвячена 80-й річниці з дня народження   Почесного громадянина  Олександрії, лікаря, краєзнавця, журналіста, автора книги "Євреї Олександрії" Анатолія Ілліча Кохана (14.02.1937 – 24.07.2012), та  125 річниці від дня народження  видатного в Україні і за її межами лікаря-фтизіатра, професора Ноя Морозовського (1892 -1953), ювілей якого будемо відзначати 5 липня цього року.

Анатолій Ілліч Кохан належав до числа талановитих людей нашого міста і області.  Він був непересічною особистістю, патріотом свого краю, лікарем – педіатром, професіоналом у найвищому розумінні цього слова, краєзнавцем, журналістом… Анатолій Ілліч Кохан один із перших краєзнавців, який розпочав дослідження однієї із непопулярних тем у радянські часи. Сам будучи євреєм по національності, він був не байдужим до долі багатьох представників цієї національності, наших земляків. У 2004 році невеликим тиражем, всього 200 примірників, в Олександрії була видана його невеличка книга "Євреї Олександрії". Ця книга це перша спроба, ще не до кінця вивченої теми, яка у майбутньому може збільшитися на тисячі сторінок історії нашого міста і краю. Адже з другої половини ХІХ століття і до 1941 року жителів Олександрії єврейської національності було більше 30% від загальної кількості жителів міста і передмість (які на сьогоднішній час входять до складу території міста). Серед родин єврейської національності багато видатних науковців, лікарів, поетів, письменників, композиторів, художників, які займають достойне місце в числі наших земляків, що прославили Олександрію і відомі не тільки в нашому місті, Україні, а також в усьому світі. До числа видатних людей Олександрії, єврейської національності можна з впевненістю віднести і самого автора Анатолія Ілліча Кохана, а також одного із героїв його книги видатного лікаря-фтизіатра, професора Ноя Морозовського. Дві непересічні особистості, яким присвячена дана експозиція об’єднує не тільки тема національності та ювілейних дат, а також і той факт, що це представники однієї професії, хоча і різних за спеціалізацією.

Анатолій Ілліч Кохан – лікар, краєзнавець, журналіст.

( 14.02.1937 – 24.07.2012)

Анатолій Ілліч Кохан народився 14 лютого 1937 р. в Новоград – Волинському, Київської обл. (на дан. час Житомирська обл.) Батько:  Кохан Ілля Андрійович (1903-1990), родом із Білорусії,   ветеринарний лікар, був репресований у 1937 році, відбував покарання на Колимі. Мама: Кохан (дівоче прізвище Гітман) Іда Овсіївна (1913-1987), за освітою – вчителька початкових класів.

Анатолій був третьою дитиною в родині Кохан. Сестра Серафіма (26.04.1930р.н., працювала інженером в науково-дослідницькому інституті в Ленінграді, проживає у Санкт-Петербурзі), брат Віктор ( 1932 р. н., певний час працював в Олександрії юристом). Сестри Ана і Ріва в 1942 році були розстріляні у концтаборі для євреїв. Сестра Емма також була в таборі, але чудом залишилась живою, після війни працювала вчителем німецької мови у селі Верблюжка, Новгородківського р-ну. Останні роки свого життя проживала в Олександрії по вул. Свердлова. В роки ВВВ родина Кохан переїхала до містечка Новгородка, Кіровоградської обл.

Анатолій Кохан після закінчення Новгородківської середньої школи у 1954 році поступає до Харківського Державного Медичного Інституту на факультет педіатрії, який закінчив у 1960 році. У 1954 році батьки Анатолія Кохан переїхали на постійне місце проживання до м. Олександрії, Кіровоградської обл., проживали по вул. Шевченко неподалік від ветлікарні, де Ілля Андрійович Кохан працював головним лікарем. Кожен раз коли Анатолій на канікули приїздив до батьків він часто любив гуляти старими вулицями Олександрії. На цей період у місті було ще багато дореволюційних будиночків, яких вже на жаль немає на карті міста.

16 жовтня 1956 р. Анатолій Ілліч Кохан одружився з Розою Соломонівною Мінкович, яка на цей час після закінчення Харківського Державного Медичного Інституту за направленням працювала фтизіатром у районній лікарні в смп. Близнюки, Харківської обл. (через деякий час – головним лікарем в районному тубдиспансері смп. Близнюки). Після закінчення Харківського Державного Медичного Інституту Анатолій Ілліч Кохан з 1960 р. працював педіатром у районній лікарні смп. Близнюки, Харківської обл.

Із серпня 1963 р. по 1 червня 1970 р. Анатолій Ілліч працював дитячим лікарем у 3-й міській лікарні міста Олександрії. Крім того він став постійним позаштатним автором місцевої газети, де писав про все що бачив і чув.

 З 1 червня 1970 р. по 1972 р. викладав педіатрію в Олександрійському медичному училищі. Посаду заступника головного лікаря дитячої лікарні обіймав з 1972 р. по 1981 р.

А з 1981 р. Анатолій Ілліч працював районним педіатром, заступником головного лікаря з охорони материнства і дитинства, лікарем-методистом у центральній районній лікарні. Його лікарська майстерність врятувала життя багатьом пацієнтам.

Крім основної роботи Анатолій Ілліч Кохан займався просвітницькою та науковою діяльністю в області медичних знань, про що свідчать грамоти, подяки різних років. Так наприклад у лютому 1966 р. Анатолій Ілліч був нагороджений Почесною грамотою Міністерства охорони здоров’я СРСР та виконавчого комітету організації Червоного Хреста за успіхи, досягнуті в пропаганді медичних наук за роки перебування на посаді ректора Народного університету  здоров’я  в Олександрії. Також Анатолій Ілліч приймав участь в різноманітних наукових конференціях, семінарах з історії медицини та рідного краю. Мав численні публікації в медичних журналах та періодичних виданнях як в області медицини, історії медицини, та різноманітних тем з історії краю, а також сьогодення. Майже все своє життя Анатолій Ілліч Кохан присвятив вивченню історії медицини. Він зумів зацікавити своїми роботами дуже велику кількість населення. Його дослідження завжди були актуальними та потрібними. Так, він дослідив життя відомих земських лікарів М.І. Тезякова та Ф.Ф. Єрисмана, вченого-енциклопедиста С.А.Подолинського 23.01.1980 р. у Москві Анатолій Ілліч Кохан захистив кандидатську роботу з історії медицини.

Слід зауважити, що Анатолій Ілліч Кохан був обізнаний не лише в галузі медицини. Про це свідчать його краєзнавчі напрацювання, а також статті, присвячені політиці, побутовим і комунальним проблемам. Анатолій Ілліч Кохан був справжнім журналістом його публікації завжди були актуальними, цікавими і легко сприймалися. Майстер пера ніколи не  був байдужим до проблем  міста і  країни. Особливе місце у  журналістській діяльності займала соціальна тематика. Автора  цікавило життя простої людини, проблеми і шляхи їх вирішення. Анатолій Ілліч Кохан з 1968 р. був членом обласного літературного об’єднання «Степ», а з 2004 р. – членом Національної Спілки журналістів України

Анатолій Ілліч Кохан, автор багатьох краєзнавчих книжок «Александрия. Путеводитель» видавництво «Промінь», 1979 р., у співавторстві з Вячеславом Колєсніковим, друге видання якого з доповненнями перевидане в тому ж видавництві 1986 р.), фотоальбому «Олександрія», видавництво Мистецтво м. Київ у 1985 році, «П. Ф. Кудрявцев» («Медицина», Москва, 1985, у співавторстві з О. І. Лотовою), «Театральна Олександрія» (2002), «Штрихи до портрета Василя Сухомлинського» (2003, у співавторстві з Ю. Ф. Біланюком), «Євреї Олександрії» (2004 р.), «Стара Олександрія в листівках і фотографіях» ( 2007 р., у співавторстві з Л. І. Сурженком). У 2007 р. Анатолій Ілліч Кохан отримав найпрестижнішу серед краєзнавців Центральної України та Кіровоградщини премію імені Володимира Ястребова. Рішенням міської ради від 21 травня 2010 р. № 1486 за багаторічну плідну професійну діяльність і вагомий внесок у дослідження минулого і сьогодення нашого краю, виховання патріотизму та значні здобутки на ниві просвітництва Анатолій Ілліч Кохан удостоєний звання «Почесний громадянин міста Олександрії».

Крім всього Анатолій Ілліч любив поезію, сам писав вірші, присвячуючи їх рідним, близьким, знайомим, оспівував свою любов до рідного краю.

День народження у вічність...саме так можна назвати дату 24 липня 2012 року коли перестало битися серце справжнього сина Олександрії Анатолія Ілліча Кохан. «Його лікарська майстерність врятувала життя багатьом пацієнтам. Він знав і писав про історію нашого міста і був справжнім патріотом Олександрії. Його праця як лікаря, як краєзнавця – це нерукотворний пам’ятник видатній людині, яскравій особистості. А ще він був справжнім другом, вірним товаришем, професійним колегою, гарним сім’янином, дуже іронічною і веселою людиною. Саме такою людиною, яка любить життя і зробила багато корисного для нашої громади, ми і запам’ятаємо Анатолія Ілліча».

Морозовський Ной Самійлович

Морозовський Ной Самійлович народився 22 червня (за ст. ст.)* 1892 року у родині міщан Ноя Морозовського та його дружини Анни (дівоче прізвище – Львовська) міста Олександрії Херсонської губернії. Початкову освіту Ной Морозовський одержав у міському училищі. Згодом продовжив навчання в олександрійській чоловічій  гімназії, яку закінчив з медаллю у 1913 році. В роки навчання в Олександрійській чоловічій гімназії Ной Морозовський товаришував з Дмитром Чижевським та його сестрою Марією (яка згодом стала дружиною Ноя Морозовського).

 Юнацькі роки Ноя Морозовського пройшли у тодішній столиці Російської імперії – в Санкт-Петербурзі, де він спочатку закінчив загальноосвітній факультет психоневрологічного інституту імені Бехтєрєва. Пізніше Ной Морозовський навчається на медичному факультеті цього ж навчального закладу і одночасно являвся слухачем юридичного факультету. У 1919 році Ной Морозовський переводиться на 5-й курс медичного факультету Київського Університету імені князя Володимира, який закінчує на відмінно у тому ж 1919 році. На студентські роки Ноя Морозовського припали тяжкі роки в історії – це роки Першої світової війни, роки революцій у Петрограді, та громадянської війни. Саме у цей період з 1917 року по 1919 рік Ной Морозовський був членом РСДРП(м).

Професіональна кар’єра Ноя Морозовського розпочалася в якості завідуючого санітарно-епідеміологічного відділу Київської лікарняної каси, начальником санітарно-епідемічної частини надзвичайного уповноваженого по боротьбі з епідеміями в 12-й армії.

З 1920 по 1925 Ной Морозовський завідував у Наркоматі охорони здоров'я підвідділом загальної та спеціальної медичної допомоги, очолював секцію боротьби з туберкульозом. З 1925 – завідувач відділу соціальної патології і профілактики Харківського туберкульозного інституту.

Ной Морозівський науково обґрунтував необхідність розширення мережі санаторіїв, трудотерапії, етапного лікування хворих та диспансерного спостереження не тільки за ними, але і за всією родиною. Під його керівництвом було створено цілісну науково-обґрунтовану систему протитуберкульозної служби України.

З 1932 р. Ною Морозовському присуджується вчене звання професора за сукупністю наукових робіт, які до того часу було опубліковано 29.  У 1932 році він професор Київського туберкульозного інституту, з 1939 до 1946 – директор цього закладу. В роки Другої світової війни, перебуваючи в евакуації в Уфі, був консультантом у госпіталях і співробітником Академії Наук УРСР.

Повернувшись 1944 р. до Києва, відновлював роботу інституту, будучи до 1946 року його директором, а до 1950 - науковим керівником. У важкі повоєнні роки, з 1944 по 1949 рік Ной Морозовський був головним фтизіатром міністерства охорони здоровя УРСР.

Ной Морозовський автор 110 – 120 (за різними джерелами) наукових праць, підготував 10 кандидатів медичних наук.

Ной Морозовський помер від інфаркту міокарда в 1953 році. Країну в той час лихоманило сумно відоме "справа кремлівських лікарів, в яке свій мерзенний "внесок" хотіли внести керівники київських відомств. Ноя  Морозовського кілька разів викликали до  київського КДБ, де наполегливо пропонували дати свідчення на деяких колег. Але професор не погодився на компроміс із своєю совістю. Але після одного з таких візитів серце не витримало. Було йому тоді трохи більше 60 років.

Дружиною Ноя Морозовського була Марія Чижевська  - сестра видатного науковця Дмитра Івановича Чижевського.  

У період перейменування вулиць в  Олександрії, у 2016 р.  провулок Маршала Будьонного перейменований на провулок Ноя Морозовського.