ЛІКАР з
ЗОЛОТИМИ РУКАМИ.
до 80-ї річниці від дня народження Заслуженого
лікаря України, лікаря – анестезіолога Лісовського Ореста Михайловича
Народився Орест Михайлович
Лісовський 9 серпня 1937 р. у м. Городищі, що на Черкащині в родині лікарів. Батько
Лісовський Михайло Іванович – лікар-дерматолог, був завідуючим районним відділенням охорони
здоров'я, а мама Євгенія Орестівна – завідуюча інфекційним відділенням у
міській лікарні в Городищі.
Коли Оресту ще не було і року від дня народження, у
1938 р. заарештували його батька і розстріляли як "ворога народу". А
рідним сповістили що Михайло Іванович відбуває покарання і через 10 років
повернеться до дому…Євгенія Орестівна надовго залишилася наодинці зі своїм горем
і маленькими синами на руках, крім Ореста був ще трохи старший син Юлій ( 1935
р. н.). Нелегким було для хлопчиків дитинство без батька, до всього ще додалися
тяжкі роки в окупації 1941 – 1944. Для того щоб вижити і спасти дітей від
смерті та голоду Євгенія Орестівна працювала у інфекційному відділені лікарні.
Багато юнаків та дівчат були врятовані від вивезення до Німеччини, завдячуючи
"фіктивним довідкам про інфекційні захворювання". Ризикуючи особистим
життям, багатьох партизан і підпільників
вона переховувала навіть у себе вдома. Серед них був і майбутній головний лікар
Олександрійської міської лікарні Юрій Осмоловський. За участь у підпільному та
партизанському русі Лісовська Євгенія Орестівна була удостоєна державних
нагород:
«Ехо війни» відізвалося у долі
жінки, після звільнення території рідного краю – на противотанковій міні
підірвався старший син Юлій. Ця трагедія відбулася прямо на очах у молодшого
Ореста і на все життя залишилася "великою раною" у його пам’яті. Можливо цей випадок у майбутньому допоміг Оресту при
виборі майбутньої професії, бажання подолання чужої болі…
Нелегкими були і роки юності та
навчання у Київському медичному інституті… Клеймо "сина ворога народу" багато років
переслідувало Ореста аж до 1956 року, коли нарешті реабілітували батька, але як
з’ясувалося «посмертно», з родини також зняли
усі підозри. До піонерів і в комсомол Ореста з вищевказаної причини не
приймали, але не зважаючи на це, на кожних комсомольських зборах на повістці
дня стояло питання про відрахування Ореста Лісовського із числа студентів. На
щастя серед однокласників, а згодом і однокурсників багато було друзів, які
підтримували юнака у скрутні години.
Після закінчення Київського
медичного інституту Орест Михайлович Лісовський за направленням разом із своїм
товаришем Альбертом Ващенко у 1960 р. приїхали до Олександрійської міської
лікарні № 1, головним лікарем якої працював Осмоловський Юрій Володимирович.
Саме в той час Юрій Володимирович Осмоловський залучав до роботи у лікарні
високоосвічених молодих спеціалістів. Друзі зразу влилися у дружній колектив
нової лікарні: Альберт Ващенко працював хірургом, а Орест Лісовський – лікарем-анестезіологом. Робота була цікавою, але дуже напруженою оскільки на той час Олександрійська міська лікарня
обслуговувала не тільки жителів Олександрії, а ще й шести районів:
Олександрійського, Петрівського, Онуфріївського, Світловодського,
Ново-Українського та Червоно- Кам’янського. В практичній діяльності за
допомогою сучасної медичної апаратури, при діагностиці і лікуванні хворих
широко використовувалися новітні досягнення медичної науки. Завдячуючи Юрію
Володимировичу Осмоловському в Олександрійській міській лікарні № 1 було
відкрите відділення анестезіології. 20 березня 1967 р. Лісовський Орест
Михайлович призначається завідуючим відділення анестезіології, а в грудні 1975
р. лікар анестезіолог-реаніматолог призначається завідуючим анестезіолого
-реанімаційного відділення. У травні 1981 р. за розпорядженням Кіровоградського
обласного виконавчого комітету Олександрійська міська лікарня № 1 набула
статусу Олександрійської центральної лікарні.
За рекомендацією головного лікаря
Орест Михайлович був направлений на курси до відомого хірурга Амосова Миколи
Михайловича. Одна із порад видатного лікаря на все життя залишилася у пам'яті: "Давайте наркоз тільки тоді, коли ви впевнені, що хворий
виживе". Серед вчителів практиків у житті Ореста Лісовського було багато
справжніх лікарів професіоналів: Осмоловський Юрій Володимирович, Лозінська
Зінаїда Михайлівна, Бузаньова Неоніла Феодосіївна, Антонова Лідія Афанасіївна, Баранова Єлизавета Григорівна, Жежеря Ана Данилівна,
Пономаренко Дмитро Федорович. Їх імена, поради, настанови залишаться назавжди в
пам’яті лікаря, який згодом і сам
став для багатьох молодих спеціалістів яскравим прикладом справжнього професіонала.
З досягненням пенсійного віку
Орест Михайлович ще декілька років працював у центральній міській лікарні, але
вже не завідуючим відділення (1 вересня 1997 р. він переходить на посаду
лікаря-анестезіолога). У квітні 1999 р. реанімаційне відділення було
перейменоване на відділення анестезіології з ліжками інтенсивної терапії.
У травні 2000 р. Лісовський Орест
Михайлович переходить до Олександрійського онкологічного диспансеру, в якому
пропрацював лікарем-анестезіологом ще 15 років (по 31 грудня 2015 р.)
Всього на рахунку ювіляра 55
років трудового стажу: 40 років з яких у міській лікарні і 15 років в
онкодиспансері. У трудовій книжці Ореста Михайловича Лісовського за всі роки праці
є багато записів про подяки та почесні грамоти від
адміністрації лікарні, міської та обласної ради з нагоди дня медичних працівників
та ювілейних дат, про нагородження медаллю «Ветеран праці». Одна із Почесних грамот
Кіровоградського обласного управління охорони здоров’я від 23 лютого 1987 р.,
надана Лісовському Оресту Михайловичу не з нагоди свята – це подяка лікарю за
трудовий подвиг у надзвичайній ситуації в мирний час, за участь у ліквідації
аварії на залізничній станції Користівка, Одеської залізниці.
9 серпня 2017 р. Оресту Михайловичу Лісовському
виповнилося 80 років від Дня народження. Якщо не заглиблюючись у філософію, проаналізувати
життєвий шлях ювіляра можна з впевненістю пізнати найщасливішу людину в
Олександрії. Адже Орест Михайлович знайшов себе, здійснились його дитячі мрії і
він став ЛІКАРЕМ. В його житті завжди поруч з ним прекрасні друзі, колеги,
наставники. Найкраща від усіх дружин, колега і вірна супутниця його життя Олена
Олександрівна Лісовська вже більше 50 років поруч (з 1965 р.) Щасливе подружжя має двох доньок Наталію та
Олену, які також закінчили медичний інститут, проживають і працюють у Дніпрі. Подружжя
Лісовських має не тільки двох онуків Володимира та Ореста, недавно правнуку
Марку виповнилося півтора року.
Колектив Олександрійського міського музейного центру імені
А. Худякової вітає Ореста Михайловича Лісовського з 80-ю річницею від Дня його
народження. Від щирого серця і всієї душі бажаємо ювіляру і всій його родині
міцного здоров’я, добра, любові, достатку, миру і злагоди. Хотілося б ще раз
винести вам щиру подяку за вашу багаторічну працю на благо нашого рідного
міста, за ваш відгук на наше прохання поділитися своїми спогадами з історії
Олександрійської міської лікарні і розвиток медицини в Олександрії.
Немає коментарів:
Дописати коментар