"Славні наші козаченьки"

11 жовтня 2017 року в Олександрійському міському музейному центрі ім..А.Ф.Худякової відкрилась виставка "Славні наші козаченьки", присвячена Дню українського козацтва, який традиційно святкується в нашій державі 14 жовтня. Головна увага даної виставки присвячена Гетьманам України, які розміщені в хронологічній послідовності свого правління – від Дмитра Вишневецького – першого історичного гетьмана запорізьких козаків, до Кирила Розумовського, який в 1764 році під тиском Катерини ІІ зрікся з гетьманства і через рік Гетьманщину реформовано в Малоросійську губернію. Хронологічно виставка охоплює період сер. ХVІ –  II пол. ХVІІІ ст.

Якщо звернутися до витоків історії, то наші славні лицарі - козаки ще з ХV ст. існували на теренах українського "Дикого поля", в районі середніх течій Дніпра та Дону. У пошуках волі українські козаки просувалися все нижче Дніпром і його південними притоками аж за невеликі прикордонні застави Канова та Черкас. На цих щедрих, але й небезпечних землях вони організовували уходи, тобто мисливські та рибальські виправи, а також займалися випасанням худоби та коней. Власне під час цих тривалих сезонних виправ углиб степу в них з'являються перші елементи організації. Вирушаючи у «Дике поле», вони обирали своїми ватажками, або, як їх іще називали, отаманами, найбільш досвідчених, сміливих і винахідливих, а щоб краще оборонятися від татар та взаємодіяти на ловах і в рибальстві, групувалися у тісно об'єднані загони — ватаги. Згодом у степу засновувалися укріплені табори з невеликими цілорічними військовими залогами, а для багатьох козакування перетворювалося на постійне заняття. Основним заняттям козаків була військова справа: охорона та патрулювання торгових шляхів, морські рейди на чайках проти турецького флоту в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських "полювань на рабів", участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав. У постійній боротьбі з ворогами запорізьке козацтво створило самобутнє військове мистецтво, ставши на рівень кращих європейських армій. У ХVІІ ст. козаки були організовані у дві воєнні формації – Військо Запорізьке та Донське військо, які на початку ХVІІІ ст. були інкорпоровані до складу Російської монархії. Остання поступово ліквідувала козацькі автономії шляхом залучення козацької верхівки до дворянського стану, нищення козацьких самостійницьких осередків, зросійщення козацтва.

На виставці також представлені символи козацької влади та речі традиційного військового побуту: булава, сагайдак, козацькі прапори, рушники, шабля. Булава була символом гетьман­ської влади. Коли запорожці обирали гетьмана, то йому вручалася булава; якщо його скидали, то відбирали й булаву. Гетьман мав складати булаву навіть під час ради, коли порушували питання про вибори, щоб не було тиску колишнього ватажка на козаків‑виборців. Так само чинилося і з іншими клейнодами, й це відрізняло демократичну Січ від більшості інших європейських країн, не кажучи про азіатські, де монарх отримував символ влади один раз на все життя. Якщо говорити про козацькі прапори, то можна сміло стверджувати, що український прапор найбільше модифікувався за часів Запорозького козацтва. На той час єдиного прапора для всієї України не існувало. Корогви були різнобарвні із зображенням святих, зірок, хрестів, сонця, місяців, гетьманських або місцевих гербів. У прапорах, які збереглися в описах з часів визвольної війни Богдана Хмельницького, вживалися такі кольори: червоний і малиновий. Вони вважалися традиційними кольорами, які використовувалися козаками. Також серед показаних експонатів є макет традиційної козацької шаблі. В Україні вже не перше століття шабля є одним з найважливіших символів козацтва, традицій, пов’язаних з національними визвольними та державотворчими процесами. Шабля завжди посідала визначне місце у свідомості українців, асоціюючись у першу чергу з козаком – захисником Вітчизни.

Тому знайомство з даною експозицією та перегляд традиційних речей побуту, символів влади козаків перенесе відвідувачів у ту славну епоху лицарства і відваги, змусить відчути міць і славу українського козацтва та захопить своєю величчю.

Запрошуємо відвідати виставку!

У світі музейної кераміки

Протягом жовтня 2017 року в музейному центрі було проведено цикл занять з гуртківцями БДЮТ та дослідниками МАН на тему "Археологія. Кераміка і гончарство". В музейному центрі зберігається значна колекція археологічних знахідок з кераміки, зроблених на території нашого краю, які відносяться до легендарних трипільської та черняхівської культур, доби бронзи, раннньослов'янської доби, періоду Київської Русі та середньовіччя. Перлиною колекції є горщик черняхівської культури у бездоганному стані, знайдений на території міста Олександрії у 1970-х роках.

            Освоєння людиною глини – першого пластичного і порівняно твердого матеріалу для виготовлення посуду та магічно-ритуальних фігурок – припадає на епоху палеоліту. Гончарне виробництво первісних культур виходило переважно з практичних потреб. Гончарі первісних часів ліпили свої вироби вручну: вони обліплювали камінь або будь-яку дерев’яну форму невеличкими шматочками глиняної маси, не більше завтовшки за палець, чи обкручували стрічку глини за спіраллю, виліплюючи посудину, яка за формою була конусоподібна, з товстими стінками та гострим дном. На території України найдавніші археологічні знахідки кераміки відносяться до епохи неоліту. Свого найбільшого розвитку первісна кераміка досягла у трипільській культурі, саме трипільці на території України перші застосували гончарне коло в IV тис. до н.е. Трипільська мальована кераміка кінця енеоліту (2500-2000 роки до н.е.) має особливе значення для української кераміки та гончарства, її багаті орнаментальні мотиви, знаки, принципи композиції суттєво вплинули на весь подальший розвиток української кераміки. Другий пік розвитку гончарства на території України припадає на пратослов'янську черняхівську культуру III-IV століть н.е. Її вироби з темно-сірої глини кухонного, столового і тарного призначення визначаються високим художнім рівнем форми і засобами орнаментування. Особливо виділяється черняхівський ритуальний посуд, який виготовляли з особливою ретельністю та оздоблювали загадковими мотивами-символами. Черняхівці навіть створили наочний календар – широку чашу, край якої   поділено на 12 секцій, кожна з яких   відповідає  певному місяцю року. Майстри ранньослов'янської кераміки середини І тис. н.е. користувалися ручним гончарним кругом, що давало їм змогу виготовляти тонкостінні вироби урізноманітнених форм. Такі вироби рясно оздоблені рельєфом і штампиковими візерунками. У VIІ-IX століттях інтенсивний розвиток кружальної кераміки змінився її занепадом, пов’язаним з поширенням  техніки обробки дерева, і лише після утворення Київської Русі гончарство знову набуло популярності. Щоденний і святковий посуд Київської Русі XII-XIII століть відзначався багатством і різноманітністю форм, був виготовлений на ножному крузі та оздоблений переважно геометричним орнаментом. Також гончарями виготовлялися ліплені фігурки людей і тварин, предмети релігійного вжитку. Небувало досконалою стала технічна кераміка для будівельних потреб. Українська кераміка післямонгольського часу виготовлялася на швидкообертовому ножному крузі, випалювалась у двох'ярусному горні, тобто це продукт значно вищого ремісничого виробництва. Удосконалення технології дало змогу створювати тонкостінний посуд нових форм. Основні типологічні групи виробів цього періоду –горщики, дзбанки, миски, кухлики та ін. – мають все ті ж найменування виробів, що були в Київській Русі, однак типів в окремих групах значно більше.  

            Музейна колекція кераміки від енеоліту до середньовіччя постійно експонується на  виставці "Археологічні знахідки нашого краю", а українська кераміка ХVIII-XIX століть – у відділі етнографії "Українська хата".

Давнє минуле нашого краю

«СТОРІНКАМИ СІМЕЙНИХ ФОТОАЛЬБОМІВ РОДИНИ БУДКЕВИЧІВ, БЕРЕЗИНСЬКИХ, ОБИДОВСЬКИХ, БУЗАНЬОВИХ»

Вивчаючи історію рідного краю, біографію видатних людей і простих звичайних родин, неможливо  обійтися без офіційних документів, спогадів, а також фотографій. Адже фотографії є одним із видів історичних джерел. На основі фотографій можна відтворити цілісну картину яким було місто чи село, оселі жителів, зовнішній і внутрішній вигляд тих чи інших архітектурних будинків, парків, офіційних установ, храмів. Фотографії являються унікальними документами, які яскраво передають зовнішній вигляд тієї чи іншої людини, доповнюють її характер, атмосферу в якій вона перебувала, особисті вподобання, професію тощо.

Особливо цінними являються сімейні фотоальбоми. Часто фотографії розповідають нам про основні події родинного життя: весілля, народження дитини, річниці та ювілеї усієї родини або окремо кожного із членів сім’ї. Початок навчання і закінчення того чи іншого навчального закладу, початок і професійне становлення, офіційні ювілейні дати. Фотографії доповнюють інформацію про традиційні сімейні свята та подорожі. Переглядаючи сімейні альбоми можна навіть не знаючи точних дат – відгадати епоху, роки в які були здійсненні ті чи інші фотознімки. Про це «говорить» одяг, зачіски і навіть погляд та усмішка…

За традицією в Олександрійському міському музейному центрі при підготовці нових експозицій та виставок, як історичне джерело, залучаються фотографії з музейних фондів а також з домашніх приватних архівів олександрійців та жителів нашого регіону. Завдячуючи олександрійській родині Олени Вікторівни Бузаньової, молодшої сестри видатного науковця, професора Євгенії Вікторівни Бузаньової та племінниці кандидата медичних наук Неоніли Феодосіївни Бузаньової,  в Олександрійському музейному центрі імені А.Ф. Худякової створена невелика експозиція: 

«СТОРІНКАМИ СІМЕЙНИХ ФОТОАЛЬБОМІВ РОДИНИ БУДКЕВИЧІВ, БЕРЕЗИНСЬКИХ, ОБИДОВСЬКИХ, БУЗАНЬОВИХ»

Це фотографії дореволюційного періоду початку ХХ ст. на яких ще зовсім юні Євгенія Обидовська та Євгеній Березинський, поруч фотографії вже їх дітей Марії, Дмитра, Лідії, Олександра у різному віці. А також сімейне фото родини Березинських, приблизно кінця 1937 р., майже за рік до арешту Євгенія Березинського. Родина майже у повному зборі, навіть на фото є чоловік Лідії Мамонтов, та дружина Дмитра – Надія, на руках у Євгенія Яковича онук, син Дмитра маленький Юрчик. А на руках у Марії Євгенівни маленька Євгенія Бузаньова, яка народилася в Олександрії 1 березня 1937 р.  Є також окреме фото Євгенії у шкільному віці, вже після воєнний час, а також копія фото, де Євгенія разом з мамою Марією Євгенівною Березинською, батьком Віктором Феодосійовичем Бузаньовим, молодшою сестрою Оленою і братом Віктором.  У березні 2017 р. Євгенії Вікторівні виповнилося 80 років, нині вона проживає у м. Києві і являється видатним українським вченим, професором. Євгенія Вікторівна Бузаньова розвинула новий напрямок – електронні та оптичні явища в наноструктурованих гетеропереходах, пов’язані з нанорозмірними ефектами, що сприяло створенню нових швидкодіючих комп’ютерних систем для космічної та атомних галузей.

Серед сімейних фотографій по лінії батька Віктора Феодосійовича Бузаньова ми бачимо фото родини Бузань, на якому ще зовсім молодий Феодосій Васильович, прізвище якого у подальшому вже записувалося як Бузаньов. Також є окреме його фото, молодого Ахтирського міщанина початку ХХ ст. Далі невеличка фотографія де Феодосій Васильович разом з молодою дружиною Степанидою Андріївною, дівоче прізвище Будкевич. Серед фотографій є два фото початку ХХ ст. батьків Степаниди Андріївни – Андрій Матвійович та Марія Будкевичі. Коли саме Бузаньови приїхали до Олександрії невідомо, але в домашньому архіві Бузаньових є документ, який свідчить про те що Ахтирський міщанин Бузаньов Феодосій Васильович разом з дружиною Степанидою Андріївною придбали будинок по Центральній вулиці. В дореволюційний період нумерації будинків не існувало, але за документами на початок 1941 р. цей будинок значився під № 109. Феодосій Васильович все життя в Олександрії працював у млині, а  Степанида Андріївна займалася домашнім господарством та вихованням дітей. Всього у сім’ї Бузаньових було п’ятеро дітей: Олена, Марія, Неоніла, Віктор, Віра. Про Неонілу Феодосіївну Бузаньову ми вже повідомляли на сторінках музейного блогу та місцевої газети «Вільне слово» в розділі про видатних лікарів Олександрії. Нагадаємо, що Неоніла Феодосіївна належить до числа видатних науковців Олександрії, про неї ми знаємо як кандидата медичних наук, лікаря-хірурга, викладача з предмету хірургії в 50-70 роки вже минулого ХХ ст. в Олександрійському медичному училищі. Якщо раніше  на музейному блозі ми представляли фото Неоніли Феодосіївни Бузаньової з професійної тематики, як лікаря та науковця. На виставці представлені фотографії де Неоніла Феодосіївна у родинному колі з сестрами, братом, батьками та родичами. Це фотографії довоєнного періоду 20-х, 30-х та післявоєнного – 50-х, 80-х років. У числі цих фотографій є фото її батьків та загальне фото у колі великої родини Бузаньових з нагоди 50-річчя весілля Феодосія та Степаниди Бузаньових…

В подальшій роботі Олександрійський міський музейний центр має намір продовжувати роботу в даному напрямку і постійно знайомити відвідувачів музею з олександрійськими родинами, переглядаючи сімейні альбоми. Незабаром наступна експозиція буде присвячена родині Малошийченків, відомій олександрійціям завдячуючи видатному українському поету, мандрівнику Леоніду Чернову-Малошийченко.

Крім всього ми звертаємось до олександрійців підтримати започаткований проект «Сторінками сімейних фотоальбомів олександрійських родин» який може бути здійсненим загальними зусилями працівників музею та не байдужих олександрійців, які розуміють, що історія нашого краю складається перш за все з історії наших родин.