У світі музейної кераміки

Протягом жовтня 2017 року в музейному центрі було проведено цикл занять з гуртківцями БДЮТ та дослідниками МАН на тему "Археологія. Кераміка і гончарство". В музейному центрі зберігається значна колекція археологічних знахідок з кераміки, зроблених на території нашого краю, які відносяться до легендарних трипільської та черняхівської культур, доби бронзи, раннньослов'янської доби, періоду Київської Русі та середньовіччя. Перлиною колекції є горщик черняхівської культури у бездоганному стані, знайдений на території міста Олександрії у 1970-х роках.

            Освоєння людиною глини – першого пластичного і порівняно твердого матеріалу для виготовлення посуду та магічно-ритуальних фігурок – припадає на епоху палеоліту. Гончарне виробництво первісних культур виходило переважно з практичних потреб. Гончарі первісних часів ліпили свої вироби вручну: вони обліплювали камінь або будь-яку дерев’яну форму невеличкими шматочками глиняної маси, не більше завтовшки за палець, чи обкручували стрічку глини за спіраллю, виліплюючи посудину, яка за формою була конусоподібна, з товстими стінками та гострим дном. На території України найдавніші археологічні знахідки кераміки відносяться до епохи неоліту. Свого найбільшого розвитку первісна кераміка досягла у трипільській культурі, саме трипільці на території України перші застосували гончарне коло в IV тис. до н.е. Трипільська мальована кераміка кінця енеоліту (2500-2000 роки до н.е.) має особливе значення для української кераміки та гончарства, її багаті орнаментальні мотиви, знаки, принципи композиції суттєво вплинули на весь подальший розвиток української кераміки. Другий пік розвитку гончарства на території України припадає на пратослов'янську черняхівську культуру III-IV століть н.е. Її вироби з темно-сірої глини кухонного, столового і тарного призначення визначаються високим художнім рівнем форми і засобами орнаментування. Особливо виділяється черняхівський ритуальний посуд, який виготовляли з особливою ретельністю та оздоблювали загадковими мотивами-символами. Черняхівці навіть створили наочний календар – широку чашу, край якої   поділено на 12 секцій, кожна з яких   відповідає  певному місяцю року. Майстри ранньослов'янської кераміки середини І тис. н.е. користувалися ручним гончарним кругом, що давало їм змогу виготовляти тонкостінні вироби урізноманітнених форм. Такі вироби рясно оздоблені рельєфом і штампиковими візерунками. У VIІ-IX століттях інтенсивний розвиток кружальної кераміки змінився її занепадом, пов’язаним з поширенням  техніки обробки дерева, і лише після утворення Київської Русі гончарство знову набуло популярності. Щоденний і святковий посуд Київської Русі XII-XIII століть відзначався багатством і різноманітністю форм, був виготовлений на ножному крузі та оздоблений переважно геометричним орнаментом. Також гончарями виготовлялися ліплені фігурки людей і тварин, предмети релігійного вжитку. Небувало досконалою стала технічна кераміка для будівельних потреб. Українська кераміка післямонгольського часу виготовлялася на швидкообертовому ножному крузі, випалювалась у двох'ярусному горні, тобто це продукт значно вищого ремісничого виробництва. Удосконалення технології дало змогу створювати тонкостінний посуд нових форм. Основні типологічні групи виробів цього періоду –горщики, дзбанки, миски, кухлики та ін. – мають все ті ж найменування виробів, що були в Київській Русі, однак типів в окремих групах значно більше.  

            Музейна колекція кераміки від енеоліту до середньовіччя постійно експонується на  виставці "Археологічні знахідки нашого краю", а українська кераміка ХVIII-XIX століть – у відділі етнографії "Українська хата".