ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ ГОЛОВКО –

МОНАХ АНТОНІН  НОВО-АФОНСЬКОГО МОНАСТИРЯ

(1880 – 26.10.1930)

За архівними документами ХІХ ст., статистичними даними ХІХ ст., спогадами Федора Мержанова, та на основі «Плану міста Олександрії за 1895 рік» нам відомо, що до території повітового міста Олександрії були прилеглі території, які мали назву «передмість»: Березівка, Бойків куток та Головків куток. Передмістя Березівка одержало назву від річки Березівки, яка впадає в річку Інгулець. Бойків і Головків кутки одержали назви від прізвищ перших жителів на цій території.

У кінці ХІХ ст., на початку ХХ ст. у числі жителів Верхньо - Головківської та Нижньо - Головківської вулиць дуже багато дворів, власниками яких були родини з прізвищем Головко. Нажаль, тема про родини Головків поки що не досліджена.

Займаючись темою досліджень з історії православного краєзнавства декілька років тому у числі репресованих в 20 - 30 роки ХХ ст. священнослужителів, монахів і мирян, було віднайдене ім’я одного з представників родини Головко з міста Олександрії.

Олексій Іванович Головко народився у повітовому місті Олександрія, Херсонської губернії у 1880 р.

 Ким були його батьки, де навчався і чим він займався до 1903 року ? Поки що не відомо.

Можливо, Олексій разом з батьками проживав на одній із вулиць Головкова кутка, у передмісті Олександрії  (знаходиться з права від колишнього Олексіївського шестикомплектного училища, що поруч із сучасною школою № 6, колишній Радянський міськрайон № 14)

 На основі архівних документів про репресії за 1930 роки відомо, що Олексій Іванович Головко у 1903 р. поступив у число братії Ново-Афонського Сімоно-Кананітського монастиря, що  в Абхазії. Через 10 років, а саме у 1913р. він приймає чернечий постриг  з ім’ям – Антонін.

Ново-Афонський Сімоно-Канонітський монастир був заснований у кінці ХІХ ст. монахами Свято-Пантелеімоновського монастиря зі святої гори Афон . На початку ХХ ст. Ново-Афонський монастир налічував до 600 чоловік. У багатьох містах колишньої Російської імперії були відкритті представництва від Ново-Афонського монастиря: у Санкт – Петербурзі, Новоросійські, Сухумі,  Туапсе, Єйські,  а також у високогірному селі Псху.

Після більшовицького перевороту 1917 р., в роки гоніння Ново-Афонський Сімоно - Кананітський  монастир становиться важливим центром православ’я. Священнослужителі, монахи із центральних регіонів Росії, України, позбавленні радянською владою та обновленцями своїх храмів і монастирів, тікали від переслідувань в гори Кавказу. Також до Ново-Афонського монастиря переселилися монахи і священнослужителі із закритих Афонських подвор’їв в Одесі, Москві, Петрограді та інших міст.

У квітні 1921 р. більшовики націоналізували монастирські землі Ново-Афонського монастиря. На їх базі був створений радгосп «Новий Афон» (пізніше «Псирцха»), а з числа братії організована «трудова комуна», на яку новою владою покладена «трудова повинність», у вигляді восьмигодинної роботи на день.

Також у 1921 р. на монастирській території була організована «дитяча колонія та сільськогосподарська школа». У вересні 1921 р. був прийнятий «декрет про вилучення церковних цінностей», у результаті якого розпочалися гоніння і на ченців «Нового Афону». Братія розсіялася по узбережжю та іншим місцям, багато хто пішов у гори. У монастирі залишилось із 600 тільки 250 старих, немічних та хворих монахів. Після закриття монастиря у 1924 р. багато ченців перебувало у високогірному селі Псху, яке скоро стало  нелегальним центром  для ченців і священнослужителів, що переховувалися від переслідувань нової антирелігійної влади. Так за даними ОГПУ на початок 1927 р. в районі Псху та озера Ріца було майже 400 ченців. За два роки (1928 -1930) прибуло ще 214 чоловік, 188 з них ченці. Селилися по кілька чоловік у келії, які об’єднувалися у скіти. Багато монахів жили у печерах і скелях. Храми в яких служили були потаємні та підземні. Також часто Богослужіння проводилися під відкритим небом у лісі.

У 1925 р. Новий Афон став вважатися радянським курортом, у монастирських будівлях була розміщена «всесоюзна здравниця». Колишні монастирські келії перетворюються в елітні готелі, санаторії та турбази. Храми та адміністративні монастирські будівлі використовувалися під клуби та інші пропагандистські культурно-розважальні установи.

20 квітня 1930 р. на свято Воскресіння Христове чекісти влаштували масові облави та арешти монахів Ново-Афонського монастиря. Для цього була створена група з оперпрацівників ОГПУ та загону червоноармійців. У результаті масових облав, проведених у 1930 р. органами ОГПУ були виявлені та заарештовані кілька сотень колишніх насельників Ново-Афонського монастиря і монастирських подвір’їв, які після закриття монастиря переховувалися у гірській місцевості Північного Кавказу. У числі репресованих ченців було дуже багато тих, хто на передодні Першої Світової війни в 1913 – 1914 р. р. повернулися на Батьківщину з Афону.

Органами була сфабрикована справа «монархістської повстанської організації, яка діяла в 1927 – 1930 роках в долині Псху і на озері Ріца». Багатьох ченців, які перебували в поселені Псху і його гірських околицях були заарештовані і під конвоєм відправлені через перевал в Сухум.

За спогадами очевидців, одну з груп заарештованих у кількості приблизно 150 чоловік чекісти розстріляли без «слідства та рішення суду» по дорозі в Сухум. Вбивали саме старих і немічних монахів. У їх числі були розстріляні: 72-х річний ієросхімонах Дорофей (Рєзніков), монах Макаров (Благовидов) та багато інших. Всіх інших, хто залишився в живих після прибуття в Сухумі розділили на дві групи. Одна група була відправлена в Новоросійськ, а друга – в Тбілісі.

Під час етапу в Новоросійськ «старих і молодих жінок і чоловіків гнали через кілька перевалів з долини Псху та інших найближчих поселень. Біля моря всіх погрузили на баржі, везли в нестерпній тісноті, як негрів у часи работоргівлі. Монахи пливли, співаючи молитви». Із великої чисельності народу на баржах багатьох арештантів потопили прямо по дорозі до місця призначення. У Новоросійську частину ченців засудили до розстрілу, інших – до тривалого ув’язнення у концтаборах.

24 квітня 1930 р.   на основі сфабрикованої справи, як «учасник контрреволюційної монархістської повстанської організації імяславців», разом з іншими ченцями Ново-Афонського монастиря     був заарештований і відправлений до в’язниці у Новоросійськ наш земляк монах Антонін (Головко Олексій Іванович).

У Ново-Афонському монастирі монах Антонін (Головко Олексій Іванович) перебував протягом 20 років (1903 - 1924). Після закриття монастиря Антонін разом з іншими ченцями перебрався у Сухумі. У 1928 р. він переходить до монастирського поселення  у високогірському селі Псху, де проживав на хуторі Серебряному.

На основі Постанови колегії ОГПУ від 8 жовтня 1930 р., разом з групою із числа 12 ченців, монах Антонін (Головко Олексій Іванович) засуджений до вищої міри покарання – розстрілу за ст. 58, п. 10, 11 (контрреволюційна пропаганда і організаційна діяльність, спрямована на підготовку і вчинення контрреволюційних злочинів). 26 жовтня 1930 р. в межах Новоросійська (на Косі в 7 км. від міста) вирок був приведений до виконання. На основі інформації архіву ФСБ Російської Федерації тіла дванадцяти розстріляних ченців Ново-Афонського монастиря були поховані в Новоросійську за цвинтарем на старих каменоломнях.

Крім розстріляних 12 ченців Ново-Афонського монастиря по слідчій справі за № 2606 Секретного відділення Чорноморського окружного відділу ОДПУ по так званій «монархічній повстанській організації, що діяла в долині Псху і на озері Ріца з охопленням території Північного Кавказу», 9 ченців одержали 10 років покарання з перебуванням у виправно-трудових таборах. Більшість з них звідти живими не повернулися.

На основі Наказу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. монах Антонін (Головко Олексій Іванович) 27 липня 1990 р. був реабілітований.