РЕПРЕСІЇ 30-х р. р. ХХ ст. В БІОГРАФІЯХ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИХ РОДИН

«СПРАВА ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИХ ШАХТАРІВ» (1937-1938)

21 квітня 1938 року на основі постанови трійки УНКВС по Миколаївській області були засудженні 55 жителів м. Олександрії та Олександрійського р-ну: 54 з них до вищої міри покарання. Над більшістю із цього списку засуджених вирок виконано 20 червня 1938 року. Декілька чоловік були розстріляні 19 та 21 червня 1938 року.

55 чоловік різних за віком та національністю, зовсім різних за родом занять було об’єднано в придуману «контрреволюційну військово-повстанську організацію», яка начебто «займалася шкідництвом на шахтах тресту «Укрбурвугілля».

Ознайомившись у фондах обласного архіву із матеріалами справи під № П – 3739, яка складається із 4-х томів, дивуєшся: наскільки просто, без особливих доказів причетності людей до «злочину» у 30-ті роки ХХ ст. можна було позбавити їх життя, або заслати на 10 років до виправно-трудових таборів. Перегортаючи сторінки анкет (т. 1), описи допитів так званих «злочинців», «свідків» (т. 2-3) перед нами постає просто жахлива картина... Жодного конкретного прикладу, жодної дати ні по одній «диверсії», які начебто «були здійснені», або «готувалися» до виконання. Із числа 55 чоловік - 54 розстріляних, Захарченко засуджений до10 років покарання у таборах. Не всі засудженні навіть працювали на шахтах та вуглерозрізах, і багато хто проживав зовсім в іншому кінці Олександрійського р-ну від шахт.

10     осіб з 55 засуджених за «контрреволюційну пропаганду», як «учасники повстанської організації» це працівники навчальних закладів міста та району. До  їх числа входить 2 директори шкіл: Дрига-Дриговський Григорій Давидович  (директор Новопилипівської школи) та Куліков Іван Никифорович (директор середньої школи № 1). Також – 4 вчителя Олександрійських шкіл  № 1, № 2 та № 6; 1 вчитель школи тракторних бригадирів і комбайнерів; 2 вчителя із сільських шкіл  с. Морозівки, с. Звенігородки; та бухгалтер школи № 2.

У 1954 -1956 роки на основі заяви Леоніда Трохимовича Захарченка, відбувшого 10 років покарання «справа олександрійських шахтарів» була переглянута, в результаті чого відбулася реабілітація всіх 55 засуджених по ній. Проаналізувавши матеріал по даній справі задаєшся питанням – «Так хто ж все таки був справжнім «диверсантом»: ті кого розстріляли, чи виконавці, які сфабрикували цю справу, тим самим залишивши багато підприємств і установ буровугільної промисловості та навчальних закладів міста і району без керівного складу та високваліфікованих спеціалістів?

До всього вище сказаного, наведемо повний список репресованих олександрійців у 1938 році по «справі шахтарів». Можливо серед них є чиїсь рідні та близькі. Будемо дуже вдячні, усім хто відгукнеться на цю публікацію. Можливо в домашніх архівах  є фото та особисті документи, хоча б якась інформація про цих людей.  Спільними зусиллями ми зможемо заповнити білі плями історії рідного краю.

                                 Ангел Семен Ілліч, 1889 р. н., с. Бієшти, Оргієвського повіту Бесарабської губернії (нині Молдова), молдованин, освіта середня, проживав у с. Морозівка, Олександрійського р-н, вчитель початкової школи. Заарештований 5.12.1937 р. Олександрійським  РВ НКВС як «член контрреволюційної військово-повстанської організації, яка займалася шкідництвом на шахтах тресту «Укрбурвугілля». Засуджений 21.04.1938 р. трійкою УНКВС Миколаївської області до розстрілу. Вирок виконано 20.06.1938.

Реабілітований 16.11.1956 р. трибуналом Київського військового округу. (П – 3739)         

Антонович Борис Антонович, 1895 р. н., м. Острог Рівненської області, українець, освіта середня, проживав у с. Звенигородка, Олександрійського р-ну, вчитель математики неповної середньої школи. Заарештований 13.02.1938 р. Олександрійським  РВ НКВС «за контрреволюційну агітацію проти заходів радянської влади». Засуджений 21.04.1938 р. трійкою УНКВС Миколаївської області до розстрілу. Вирок виконано 20.06.1938. Реабілітований 16.11.1956 р. трибуналом Київського військового округу. (П – 3739)         

Ардельян Олександр Олексійович, 1888 р. н. с. Ново-Архангельськ, Єлисаветградського повіту, із селян-середняків, проживав в Олександрії, вул. К. Лібнехта, 36. Вчитель школи № 1. Засуджений 21.04.1938 р. трійкою УНКВС Миколаївської області до розстрілу. Вирок виконано 20.06.1938. Реабілітований 16.11.1956 р. трибуналом Київського військового округу. (П – 3739)   

Базилевський Ананій Тимофійович, 1885 р. н., с. Протопопівка, українець, освіта початкова, проживав у м. Олександрія, містечко «Б», шахти № 2 майстер Байдаківського кар’єру. Заарештований 29.03.1938 р. Олександрійським  РВ НКВС як члена контрреволюційної повстанської організації. Засуджений 21.04.1938 р. трійкою УНКВС Миколаївської області до розстрілу. Вирок виконано 20.06.1938. Реабілітований 16.11.1956 р. трибуналом Київського військового округу. (П – 3739)  

ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ ГОЛОВКО –

МОНАХ АНТОНІН  НОВО-АФОНСЬКОГО МОНАСТИРЯ

(1880 – 26.10.1930)

За архівними документами ХІХ ст., статистичними даними ХІХ ст., спогадами Федора Мержанова, та на основі «Плану міста Олександрії за 1895 рік» нам відомо, що до території повітового міста Олександрії були прилеглі території, які мали назву «передмість»: Березівка, Бойків куток та Головків куток. Передмістя Березівка одержало назву від річки Березівки, яка впадає в річку Інгулець. Бойків і Головків кутки одержали назви від прізвищ перших жителів на цій території.

У кінці ХІХ ст., на початку ХХ ст. у числі жителів Верхньо - Головківської та Нижньо - Головківської вулиць дуже багато дворів, власниками яких були родини з прізвищем Головко. Нажаль, тема про родини Головків поки що не досліджена.

Займаючись темою досліджень з історії православного краєзнавства декілька років тому у числі репресованих в 20 - 30 роки ХХ ст. священнослужителів, монахів і мирян, було віднайдене ім’я одного з представників родини Головко з міста Олександрії.

Олексій Іванович Головко народився у повітовому місті Олександрія, Херсонської губернії у 1880 р.

 Ким були його батьки, де навчався і чим він займався до 1903 року ? Поки що не відомо.

Можливо, Олексій разом з батьками проживав на одній із вулиць Головкова кутка, у передмісті Олександрії  (знаходиться з права від колишнього Олексіївського шестикомплектного училища, що поруч із сучасною школою № 6, колишній Радянський міськрайон № 14)

 На основі архівних документів про репресії за 1930 роки відомо, що Олексій Іванович Головко у 1903 р. поступив у число братії Ново-Афонського Сімоно-Кананітського монастиря, що  в Абхазії. Через 10 років, а саме у 1913р. він приймає чернечий постриг  з ім’ям – Антонін.

Ново-Афонський Сімоно-Канонітський монастир був заснований у кінці ХІХ ст. монахами Свято-Пантелеімоновського монастиря зі святої гори Афон . На початку ХХ ст. Ново-Афонський монастир налічував до 600 чоловік. У багатьох містах колишньої Російської імперії були відкритті представництва від Ново-Афонського монастиря: у Санкт – Петербурзі, Новоросійські, Сухумі,  Туапсе, Єйські,  а також у високогірному селі Псху.

Після більшовицького перевороту 1917 р., в роки гоніння Ново-Афонський Сімоно - Кананітський  монастир становиться важливим центром православ’я. Священнослужителі, монахи із центральних регіонів Росії, України, позбавленні радянською владою та обновленцями своїх храмів і монастирів, тікали від переслідувань в гори Кавказу. Також до Ново-Афонського монастиря переселилися монахи і священнослужителі із закритих Афонських подвор’їв в Одесі, Москві, Петрограді та інших міст.

У квітні 1921 р. більшовики націоналізували монастирські землі Ново-Афонського монастиря. На їх базі був створений радгосп «Новий Афон» (пізніше «Псирцха»), а з числа братії організована «трудова комуна», на яку новою владою покладена «трудова повинність», у вигляді восьмигодинної роботи на день.

Також у 1921 р. на монастирській території була організована «дитяча колонія та сільськогосподарська школа». У вересні 1921 р. був прийнятий «декрет про вилучення церковних цінностей», у результаті якого розпочалися гоніння і на ченців «Нового Афону». Братія розсіялася по узбережжю та іншим місцям, багато хто пішов у гори. У монастирі залишилось із 600 тільки 250 старих, немічних та хворих монахів. Після закриття монастиря у 1924 р. багато ченців перебувало у високогірному селі Псху, яке скоро стало  нелегальним центром  для ченців і священнослужителів, що переховувалися від переслідувань нової антирелігійної влади. Так за даними ОГПУ на початок 1927 р. в районі Псху та озера Ріца було майже 400 ченців. За два роки (1928 -1930) прибуло ще 214 чоловік, 188 з них ченці. Селилися по кілька чоловік у келії, які об’єднувалися у скіти. Багато монахів жили у печерах і скелях. Храми в яких служили були потаємні та підземні. Також часто Богослужіння проводилися під відкритим небом у лісі.

                          РЕГІОНАЛЬНА ІСТОРІЯ

В БІОГРАФІЯХ ОЛЕКСАНДРІЙСКИХ РОДИН

Останнім часом серед науковців, краєзнавців а також пересічних громадян пріоритетним напрямком являється вивчення регіональної історії.

Вивчаючи сучасні потреби і зацікавленість в одержані інформації наших відвідувачів, Олександрійський міський музейний центр імені А. Ф. Худякової ставить за мету висвітлювати загальні історичні події на прикладах сторінок історії рідного краю. Саме у цьому напрямку останнім часом були оформлені експозиції у відділі краєзнавства. Серед них пріоритетною темою являється тема  досліджень: «Регіональна історія в біографіях олександрійських родин». Так виставка присвячена родині Мержанових, певний час, доповнювала експозицію, присвячену історії повітового Олександрійського земства. Особисті документи Миколи Олександровича Мержанова та членів його родини були наглядним прикладом для сучасників, якими були документи державного зразка, міського самоврядування, освіти   кінця ХІХ початку ХХ століть.

    «Суспільний контекст життя та педагогічної діяльності О.В.Жарій».

 В Олександрійському міському музейному центрі ім. А.Ф.Худякової  у період літніх канікул активно проходили заняття  школи юних екскурсоводів.  За цей час вихованці школи взяли участь у написанні наукового дослідження, присвяченого висвітленню життєвого шляху та громадської діяльності Почесного громадянина м. Олександрії, Відмінника народної освіти України Олександри Василівни Жарій. Учнями було опрацьовано матеріали фондів Олександрійського міського музейного центру та виставкові матеріали експозицій. Крім того, слухачі  школи екскурсоводів разом з працівниками музейного центру відвідали доньку О.В.Жарій – Нінель Никифорівну, яка розповіла про основні віхи життя своєї матері та ознайомила учнів з фотоматеріалами та нагородами О.В.Жарій зі свого приватного архіву. З  метою популяризувати серед підростаючого покоління біографій визначних олександрійців, на основі досліджених матеріалів та опрацьованих джерел було виконано наукову роботу на тему «Суспільний контекст життя та педагогічної діяльності О.В.Жарій».

ПРЕДСТАВНИКИ КОРПУСУ МИРУ

 В ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОМУ МУЗЕЙНОМУ ЦЕНТРІ

7 серпня 2018 року представники громадської організації «Перемога» разом з учасниками Корпусу Миру відвідали Олександрійський міський музейний центр імені А.Ф. Худякової.

Американці Вівек Атхурт, Герет Вулф, Майкл Маккал переглянули  експозиції краєзнавчого відділу та залу  природи; етнографічну виставку рушників та  колекцію картин із фондів музею. Орлова Ніна Михайлівна та Смаглюк Олена Віталіївна допомагали гостям у перекладі тексту підписів експонатів. Окремі експозиції палеонтології, археології, «Космічної Одісеї» іноземні відвідувачі переглянули без допомоги перекладачів, завдячуючи підписам та інформаційним довідкам представленим у даних експозиціях на англійській мові.