Європа у великому та малому 

   

                                      Будуймо Європу в Україні

 З просвітницькою інформаційною місією місто Олександрію відвідала громадська організація «Інтер-Ньюз Україна» від представництва ЄС в Україні. В рамках інформаційної кампанії «Будуймо Європу в Україні» в місті Олександрія було проведено ряд заходів представниками цієї організації: Ю.Бармаковою – секретарем відділу преси представництва ЄС в Україні, І.Широковою – менеджером інформаційної кампанії «Будуймо Європу в Україні», О.Савенком та С.Корольковим – координаторами кампанії представництва ЄС. 

      Так, сьогодні, 9 жовтня 2018 року, в Олександрійському міському музейному центрі ім. А.Ф.Худякової на основі програми запланованих заходів цієї інформаційної кампанії було проведено брейн-ринг на тему Євросоюзу для молоді загальноосвітніх навчальних закладів міста. В інтелектуальній грі взяли участь команди таких навчальних закладів: Олександрійський колегіум («Гармонія»), Ліцей інформаційних технологій («Зоревір»), ЗНЗ № 9 («Запальничка») та ЗНЗ № 2 («Масони»). 

       Принципом проведення брейн-рингу стало кредо «ЄС: історія-сьогодення-майбутнє», а у ході його активного перебігу учні дізналися багато цікавих фактів про Євросоюз та продемонстрували свої знання, організатори ділилися своїм інформаційним досвідом про перспективи Європейського Союзу для Україні на майбутнє. Але найголовнішим стало те, що всі присутні на заході отримали позитивні враження та заряд приємних емоцій

.

До музейного центру передано цінні експонати

Фонди Олександрійського міського музейного центру імені Худякової А.Ф. поповнилися новими цінними експонатами.

Представник Національного військово-історичного музею України Борис Первун нещодавно передав закладу речі, знайдені на території села Косівки Олександрійського району.

Частина знахідок відноситься до періоду ХІХ – поч. ХХ століть і представляє собою знаряддя праці: гайкові ключі різних видів – для коліс возу, під чотирикутну гайку, розвідний; сільськогосподарський реманент, посуд тощо. Особливо цікавою є кахельна плитка для облицювання каміну з клеймом виробника з Могилевської губернії. Друга частина переданих знахідок відноситься до періоду Другої світової війни, це частини німецького військового спорядження: тубуси для протигазу і пороху, частини зброї, підкови і набійки на взуття тощо. Наявність таких знахідок у великій кількості в селі Косівці обумовлено тим, що через село проходила лінія німецької оборони під час боїв у листопаді-грудні 1943 року. Передані предмети були задокументовані в фондах музейного центру та будуть представлені в експозиціях.

КРАЄЗНАВЧИЙ   ДІАЛОГ

Напередодні Всеукраїнського дня бібліотек 26 вересня 2018 року, Олександрія зустрічала колектив обласної універсальної бібліотеки імені Д. І. Чижевського. Загальними зусиллями працівників Олександрійського міського музейного центру імені А.Ф.Худякової, відділу мистецтв обласної бібліотеки імені Д.І. Чижевського, краєзнавців Нової Праги був розроблений план туристично-екскурсійного маршруту «Від козацьких хуторів до міста Олександрії».

Відповідно до плану перша зупинка відбулася біля пам’ятного знаку, встановленого на честь видатного українського поета, філософа, козака Семена Климовського, автора пісні «Їхав козак за Дунай». Далі екскурсанти відвідали Нову Прагу, де вшанували пам'ять видатного краєзнавця, лауреата обласної краєзнавчої премії Федора Плотніра, якому 3 жовтня виповниться 100 років від дня народження. Вчитель української мови та літератури Новопражської школи Наталія Бугайова змістовно розповіла про Федора Плотніра як особистість, а також запропонувала долучитися до історичних та пам’ятних місць ХІХ – ХХ ст. ст. Нової Праги. Завдячуючи місцевим краєзнавцям гості з обласного центру та Олександрії побували на могилі земського лікаря Вострікова, оглянули будівлю колишньої земської лікарні.

На замовлення обласної універсальної бібліотеки ім. Д.Чижевського працівник Олександрійського міського музейного центру ім. А. Худякової провела пішохідну екскурсію «Вулицями старого міста». Гості з обласного центру відвідали  історичні та пам’ятні місця Олександрії к. ХІХ – поч. ХХ ст. ст., милувалися краєвидами сучасного міста. На згадку про наше місто були здійснені загальні знімки на фоні оновленого олександрійського театру (нині міський палац культури), будинку Чижевських та Європейській площі. Також гості міста відвідали художню галерею (вул. Чижевського, 8).

Після відвідання 2 бібліотечних закладів Олександрії краєзнавча подорож  була продовжена.

До вшанування пам'яті Андрія Пом'ятунова

 Андрій Пом'ятунов – педагог, краєзнавець, очільник Товариства по охороні пам’ятників Олександрії, співавтор книги "Олександрія – місто гірників".

                           За круглим столом з підпільниками

      Патріотичне виховання молодого покоління в Україні є одним з важливих та першочергових завдань для навчальних та культурно-просвітницьких закладів. Щороку в місті проходить ряд заходів до пам’ятних та знаменних історичних дат.

      Активну роль у проведенні таких заходів відіграє наш Олександрійський міський музейний центр.

      Сьогодні, 20 вересня, в музейному центрі відбувся тематичний захід – година пам’яті до Дня партизанської слави, який щороку відзначається в Україні 22 вересня. Свято було запроваджене на підтримку ініціативи ветеранів війни Президентом України Л.Кучмою у 2001 році.

       На захід до музейного центру завітали почесні гості – ветерани війни:  учасниця підпільно-партизанського руху Роєнко Марія Михайлівна та визволитель Олександрії, санінструктор 214-ої стрілецької дивізії Томіліна Лідія Марківна. М.М.Роєнко була партизанкою загону під командуванням І.Д.Діброви, мала псевдонім «Марися пастушка». Вона ходила по селах, розвідувала інформацію про кількість німців та бойової техніки, неодноразово потрапляла в жандармерію, де витримувала численні побиття. Л.М.Томіліна була санінструктором 214-ї стрілецької дивізії, приймала участь у визволенні Олександрії, Перемогу зустріла у Празі. Ветерани війни розповідали учням та гостям заходу про буремні воєнні роки та поділилися своїми зворушливими спогадами.

                          Музейна педагогіка в дитячому садку

 Модернізація сучасної освітньої системи і необхідність виходу музейної педагогіки на рівень сучасних інформаційних технологій, гуманістична парадигма сучасної освіти нової української школи зумовила розширити сферу діяльності музею та запропонувати більш тісні контакти з навчальними закладами міста. Музей – це панорама людського життя, що розкриває загальнолюдські та особистісні цінності.

     20 вересня Олександрійський музейний центр відвідали дошкільнята 25 дошкільного закладу. Це особлива категорія наших відвідувачів. Для них працівники музею підготували заняття, яке ділилося на блоки.

     В залі етнографії дошкільнята дізналися про звичаї та традиції свого народу, ознайомилися з побутом, з предметами праці. Їм продемонстрували український чоловічий і жіночий костюми. В галереї дітям демонстрували українські іграшки та писанки. Пропонуючи такі експонати, ми розвивали у дітей пізнавальні інтереси, соціальні почуття і на їх основі закладали основи патріотизму та толерантного ставлення до людей. Особливістю цього блоку було те, що експонати були доступні дітям. Вони їх не тільки розглядали, але і тримали в руках. Музей доповнює ту велику роботу, яка проходить у дошкільному закладі по вихованню громадян своєї країни, патріотів Батьківщини і людей, що вміють ставитися до інших людей доброзичливо і з інтересом.

     Заняття у відділі природи формує у дошкільнят уявлення про Землю, життя і працю людей різних епох, таким чином розвиває планетарне мислення дошкільнят.

ГЕРОЇЧНІ БУДНІ МЕДИЧНИХ  ПРАЦІВНИКІВ НА ФРОНТАХ

  ТА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Напередодні Дня партизанської слави, 20 вересня 2018 року в Олександрійському міському музейному центрі імені А. Худякової проведена краєзнавча година на тему: «Героїчні будні медичних працівників на фронтах та окупованій території в роки Другої світової війни». 
Говорячи про учасників Другої світової війни, ми всі з вами уявляємо захисників рідної Вітчизни, тих, хто зі зброєю в руках захищав кордони рідної держави. Рожповідаючи про партизанський та підпільний рух, перед нами постають народні месники, хто в тилу ворога здійснював диверсійні операції, наводячи страх на нацистських окупантів. Та мало хто згадує про не менш важливий подвиг і героїчні будні людей у білих халатах, які в роки Другої світової війни на фронтах, в евакогоспіталях і навіть окупованій території врятували життя багатьом тисячам визволителів та мирного населення. Саме про видатних лікарів нашого краю, які в роки Другої світової війни пройшли стежками партизанських загонів, працювали в евакогоспіталях, у лікарнях на окупованій території і була присвячена розповідь. Серед них відомі імена «Почесного громадянина міста Олександрії», Заслуженого лікаря України Юрія Володимировича Осмоловського, кандидата  медичних наук Бузаньової Неоніли Феодосіївни, Заслуженого лікаря України Черняк Галини Іванівни та професора медицини головного лікаря Харківської лікарні № 9 на Холодній горі Мєщанінова Олександра Івановича.

Тема краєзнавчої години цілеспрямовано була підготовлена саме для студентів Олександрійського медичного коледжу. Головна мета заходу – патріотичне виховання майбутніх медичних працівників на героїчному прикладі видатних лікарів нашого краю в роки Другої світової війни.

Грані таланту Миколи Панасюка

Микола Іванович Панасюк – український графік, член Національної спілки художників України. Народився 22 вересня 1948 року в селі Олексіївці Олександрійського району Кіровоградської області у селянській родині, батько – Іван Леонідович, мати – Катерина Сергіївна Панасюк. У 1955 році родина переїхала до села Добронадіївки. Після закінчення 9 класу в 1964 році Микола Панасюк навчався у технічному училищі в Олександрії, отримавши фах тесляра. У 1964-1966 роках працював у рекламному цеху при кінотеатрах Олександрії, де він навчався малювати рекламу у Володимира Шевченка. Вміння малювати стало у пригоді при службі в армії, яку він проходив у 1966-1968 роках в Дубоссарах, Молдова. Повернувшись в Олександрію у 1968 році, Микола Панасюк опанував професію пожежного. У 1970-1974  роках він навчався в Одеському державному художньому училищі імені М. Б. Грекова, а у 1976-1977 роках – у Одеському педагогічному інституті імені К. Д. Ушинського, по закінченню якого працював учителем малювання та креслення в школах селища Дубове Тячівського району Закарпатської області, потім переїхав до міста Старокостянтинів Хмельницької області працювати у місцевій дитячій художній школі. У 1981-1986 роках Микола Панасюк навчався на факультеті станкової графіки Харківського художньо-промислового інституту. У 1986-1995 році працював на художньо-графічному факультеті Чебоксарського педінституту імені І. Я. Яковлева у Чувашській республіці. З 2000 року проживає в місті Кам'янець-Подільський Хмельницької області. У 2003 році прийнятий у Національну спілку художників України.

РЕПРЕСІЇ 30-х р. р. ХХ ст. В БІОГРАФІЯХ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИХ РОДИН

«СПРАВА ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИХ ШАХТАРІВ» (1937-1938)

21 квітня 1938 року на основі постанови трійки УНКВС по Миколаївській області були засудженні 55 жителів м. Олександрії та Олександрійського р-ну: 54 з них до вищої міри покарання. Над більшістю із цього списку засуджених вирок виконано 20 червня 1938 року. Декілька чоловік були розстріляні 19 та 21 червня 1938 року.

55 чоловік різних за віком та національністю, зовсім різних за родом занять було об’єднано в придуману «контрреволюційну військово-повстанську організацію», яка начебто «займалася шкідництвом на шахтах тресту «Укрбурвугілля».

Ознайомившись у фондах обласного архіву із матеріалами справи під № П – 3739, яка складається із 4-х томів, дивуєшся: наскільки просто, без особливих доказів причетності людей до «злочину» у 30-ті роки ХХ ст. можна було позбавити їх життя, або заслати на 10 років до виправно-трудових таборів. Перегортаючи сторінки анкет (т. 1), описи допитів так званих «злочинців», «свідків» (т. 2-3) перед нами постає просто жахлива картина... Жодного конкретного прикладу, жодної дати ні по одній «диверсії», які начебто «були здійснені», або «готувалися» до виконання. Із числа 55 чоловік - 54 розстріляних, Захарченко засуджений до10 років покарання у таборах. Не всі засудженні навіть працювали на шахтах та вуглерозрізах, і багато хто проживав зовсім в іншому кінці Олександрійського р-ну від шахт.

10     осіб з 55 засуджених за «контрреволюційну пропаганду», як «учасники повстанської організації» це працівники навчальних закладів міста та району. До  їх числа входить 2 директори шкіл: Дрига-Дриговський Григорій Давидович  (директор Новопилипівської школи) та Куліков Іван Никифорович (директор середньої школи № 1). Також – 4 вчителя Олександрійських шкіл  № 1, № 2 та № 6; 1 вчитель школи тракторних бригадирів і комбайнерів; 2 вчителя із сільських шкіл  с. Морозівки, с. Звенігородки; та бухгалтер школи № 2.

У 1954 -1956 роки на основі заяви Леоніда Трохимовича Захарченка, відбувшого 10 років покарання «справа олександрійських шахтарів» була переглянута, в результаті чого відбулася реабілітація всіх 55 засуджених по ній. Проаналізувавши матеріал по даній справі задаєшся питанням – «Так хто ж все таки був справжнім «диверсантом»: ті кого розстріляли, чи виконавці, які сфабрикували цю справу, тим самим залишивши багато підприємств і установ буровугільної промисловості та навчальних закладів міста і району без керівного складу та високваліфікованих спеціалістів?

До всього вище сказаного, наведемо повний список репресованих олександрійців у 1938 році по «справі шахтарів». Можливо серед них є чиїсь рідні та близькі. Будемо дуже вдячні, усім хто відгукнеться на цю публікацію. Можливо в домашніх архівах  є фото та особисті документи, хоча б якась інформація про цих людей.  Спільними зусиллями ми зможемо заповнити білі плями історії рідного краю.

                                 Ангел Семен Ілліч, 1889 р. н., с. Бієшти, Оргієвського повіту Бесарабської губернії (нині Молдова), молдованин, освіта середня, проживав у с. Морозівка, Олександрійського р-н, вчитель початкової школи. Заарештований 5.12.1937 р. Олександрійським  РВ НКВС як «член контрреволюційної військово-повстанської організації, яка займалася шкідництвом на шахтах тресту «Укрбурвугілля». Засуджений 21.04.1938 р. трійкою УНКВС Миколаївської області до розстрілу. Вирок виконано 20.06.1938.

Реабілітований 16.11.1956 р. трибуналом Київського військового округу. (П – 3739)         

Антонович Борис Антонович, 1895 р. н., м. Острог Рівненської області, українець, освіта середня, проживав у с. Звенигородка, Олександрійського р-ну, вчитель математики неповної середньої школи. Заарештований 13.02.1938 р. Олександрійським  РВ НКВС «за контрреволюційну агітацію проти заходів радянської влади». Засуджений 21.04.1938 р. трійкою УНКВС Миколаївської області до розстрілу. Вирок виконано 20.06.1938. Реабілітований 16.11.1956 р. трибуналом Київського військового округу. (П – 3739)         

Ардельян Олександр Олексійович, 1888 р. н. с. Ново-Архангельськ, Єлисаветградського повіту, із селян-середняків, проживав в Олександрії, вул. К. Лібнехта, 36. Вчитель школи № 1. Засуджений 21.04.1938 р. трійкою УНКВС Миколаївської області до розстрілу. Вирок виконано 20.06.1938. Реабілітований 16.11.1956 р. трибуналом Київського військового округу. (П – 3739)   

Базилевський Ананій Тимофійович, 1885 р. н., с. Протопопівка, українець, освіта початкова, проживав у м. Олександрія, містечко «Б», шахти № 2 майстер Байдаківського кар’єру. Заарештований 29.03.1938 р. Олександрійським  РВ НКВС як члена контрреволюційної повстанської організації. Засуджений 21.04.1938 р. трійкою УНКВС Миколаївської області до розстрілу. Вирок виконано 20.06.1938. Реабілітований 16.11.1956 р. трибуналом Київського військового округу. (П – 3739)  

ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ ГОЛОВКО –

МОНАХ АНТОНІН  НОВО-АФОНСЬКОГО МОНАСТИРЯ

(1880 – 26.10.1930)

За архівними документами ХІХ ст., статистичними даними ХІХ ст., спогадами Федора Мержанова, та на основі «Плану міста Олександрії за 1895 рік» нам відомо, що до території повітового міста Олександрії були прилеглі території, які мали назву «передмість»: Березівка, Бойків куток та Головків куток. Передмістя Березівка одержало назву від річки Березівки, яка впадає в річку Інгулець. Бойків і Головків кутки одержали назви від прізвищ перших жителів на цій території.

У кінці ХІХ ст., на початку ХХ ст. у числі жителів Верхньо - Головківської та Нижньо - Головківської вулиць дуже багато дворів, власниками яких були родини з прізвищем Головко. Нажаль, тема про родини Головків поки що не досліджена.

Займаючись темою досліджень з історії православного краєзнавства декілька років тому у числі репресованих в 20 - 30 роки ХХ ст. священнослужителів, монахів і мирян, було віднайдене ім’я одного з представників родини Головко з міста Олександрії.

Олексій Іванович Головко народився у повітовому місті Олександрія, Херсонської губернії у 1880 р.

 Ким були його батьки, де навчався і чим він займався до 1903 року ? Поки що не відомо.

Можливо, Олексій разом з батьками проживав на одній із вулиць Головкова кутка, у передмісті Олександрії  (знаходиться з права від колишнього Олексіївського шестикомплектного училища, що поруч із сучасною школою № 6, колишній Радянський міськрайон № 14)

 На основі архівних документів про репресії за 1930 роки відомо, що Олексій Іванович Головко у 1903 р. поступив у число братії Ново-Афонського Сімоно-Кананітського монастиря, що  в Абхазії. Через 10 років, а саме у 1913р. він приймає чернечий постриг  з ім’ям – Антонін.

Ново-Афонський Сімоно-Канонітський монастир був заснований у кінці ХІХ ст. монахами Свято-Пантелеімоновського монастиря зі святої гори Афон . На початку ХХ ст. Ново-Афонський монастир налічував до 600 чоловік. У багатьох містах колишньої Російської імперії були відкритті представництва від Ново-Афонського монастиря: у Санкт – Петербурзі, Новоросійські, Сухумі,  Туапсе, Єйські,  а також у високогірному селі Псху.

Після більшовицького перевороту 1917 р., в роки гоніння Ново-Афонський Сімоно - Кананітський  монастир становиться важливим центром православ’я. Священнослужителі, монахи із центральних регіонів Росії, України, позбавленні радянською владою та обновленцями своїх храмів і монастирів, тікали від переслідувань в гори Кавказу. Також до Ново-Афонського монастиря переселилися монахи і священнослужителі із закритих Афонських подвор’їв в Одесі, Москві, Петрограді та інших міст.

У квітні 1921 р. більшовики націоналізували монастирські землі Ново-Афонського монастиря. На їх базі був створений радгосп «Новий Афон» (пізніше «Псирцха»), а з числа братії організована «трудова комуна», на яку новою владою покладена «трудова повинність», у вигляді восьмигодинної роботи на день.

Також у 1921 р. на монастирській території була організована «дитяча колонія та сільськогосподарська школа». У вересні 1921 р. був прийнятий «декрет про вилучення церковних цінностей», у результаті якого розпочалися гоніння і на ченців «Нового Афону». Братія розсіялася по узбережжю та іншим місцям, багато хто пішов у гори. У монастирі залишилось із 600 тільки 250 старих, немічних та хворих монахів. Після закриття монастиря у 1924 р. багато ченців перебувало у високогірному селі Псху, яке скоро стало  нелегальним центром  для ченців і священнослужителів, що переховувалися від переслідувань нової антирелігійної влади. Так за даними ОГПУ на початок 1927 р. в районі Псху та озера Ріца було майже 400 ченців. За два роки (1928 -1930) прибуло ще 214 чоловік, 188 з них ченці. Селилися по кілька чоловік у келії, які об’єднувалися у скіти. Багато монахів жили у печерах і скелях. Храми в яких служили були потаємні та підземні. Також часто Богослужіння проводилися під відкритим небом у лісі.

                          РЕГІОНАЛЬНА ІСТОРІЯ

В БІОГРАФІЯХ ОЛЕКСАНДРІЙСКИХ РОДИН

Останнім часом серед науковців, краєзнавців а також пересічних громадян пріоритетним напрямком являється вивчення регіональної історії.

Вивчаючи сучасні потреби і зацікавленість в одержані інформації наших відвідувачів, Олександрійський міський музейний центр імені А. Ф. Худякової ставить за мету висвітлювати загальні історичні події на прикладах сторінок історії рідного краю. Саме у цьому напрямку останнім часом були оформлені експозиції у відділі краєзнавства. Серед них пріоритетною темою являється тема  досліджень: «Регіональна історія в біографіях олександрійських родин». Так виставка присвячена родині Мержанових, певний час, доповнювала експозицію, присвячену історії повітового Олександрійського земства. Особисті документи Миколи Олександровича Мержанова та членів його родини були наглядним прикладом для сучасників, якими були документи державного зразка, міського самоврядування, освіти   кінця ХІХ початку ХХ століть.

    «Суспільний контекст життя та педагогічної діяльності О.В.Жарій».

 В Олександрійському міському музейному центрі ім. А.Ф.Худякової  у період літніх канікул активно проходили заняття  школи юних екскурсоводів.  За цей час вихованці школи взяли участь у написанні наукового дослідження, присвяченого висвітленню життєвого шляху та громадської діяльності Почесного громадянина м. Олександрії, Відмінника народної освіти України Олександри Василівни Жарій. Учнями було опрацьовано матеріали фондів Олександрійського міського музейного центру та виставкові матеріали експозицій. Крім того, слухачі  школи екскурсоводів разом з працівниками музейного центру відвідали доньку О.В.Жарій – Нінель Никифорівну, яка розповіла про основні віхи життя своєї матері та ознайомила учнів з фотоматеріалами та нагородами О.В.Жарій зі свого приватного архіву. З  метою популяризувати серед підростаючого покоління біографій визначних олександрійців, на основі досліджених матеріалів та опрацьованих джерел було виконано наукову роботу на тему «Суспільний контекст життя та педагогічної діяльності О.В.Жарій».

ПРЕДСТАВНИКИ КОРПУСУ МИРУ

 В ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОМУ МУЗЕЙНОМУ ЦЕНТРІ

7 серпня 2018 року представники громадської організації «Перемога» разом з учасниками Корпусу Миру відвідали Олександрійський міський музейний центр імені А.Ф. Худякової.

Американці Вівек Атхурт, Герет Вулф, Майкл Маккал переглянули  експозиції краєзнавчого відділу та залу  природи; етнографічну виставку рушників та  колекцію картин із фондів музею. Орлова Ніна Михайлівна та Смаглюк Олена Віталіївна допомагали гостям у перекладі тексту підписів експонатів. Окремі експозиції палеонтології, археології, «Космічної Одісеї» іноземні відвідувачі переглянули без допомоги перекладачів, завдячуючи підписам та інформаційним довідкам представленим у даних експозиціях на англійській мові.